Кожен українець має право реалізувати своє конституційне право на безоплатне отримання земельної ділянки в порядку приватизації. В теорії, отримати земельну ділянку – просто, на практиці це виявляється занадто складною і довгою процедурою.
Придбання землі передбачено за кількома цільовими призначеннями, а саме:
- для ведення фермерського господарства,
- ведення особистого селянського господарства,
- ведення садівництва,
- будівництва та обслуговування жилого будинку,
- господарських будівель і споруд (присадибної ділянки),
- індивідуального дачного будівництва,
- будівництва індивідуальних гаражів
Оскільки випадки отримання земельних ділянок по звичайній процедурі (без звернення до суду з метою оскарження незаконних рішень або бездіяльності відповідних органів влади) є рідкісними, пропонується провести огляд судової практики.
Позитивна судова практика
На що суди звертають увагу, коли задовольняють позови
Основними підставами для звернення до суду є наступні факти:
1) Ігнорування і відсутність розгляду відповідним управлінням Держгеокадастру заяви особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної або комунальної власності безоплатно у власність особи, що перебувають у запасі
2) Відмова в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки
У першому випадку простіше, оскільки відповідні органи влади зобов’язані розглядати заяви, а за результатами розгляду надавати дозвіл або вмотивовану відмову в наданні такого дозволу в місячний строк.
Більш того, в разі відсутності протягом місяця будь-якої відповіді від компетентного органу, діє принцип «мовчазної згоди». Тобто, відсутність дозволу або відмови вже передбачає автоматичне надання особі, яка звернулася з клопотанням, згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Щодо другого пункту, в судовій практиці зустрічаються випадки, коли відмова в наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою надано в неналежній формі (наприклад, у формі листа – відповіді), що також є підставою для задоволення позову про скасування такого рішення.
При задоволенні позовів судова практика розділяється на два види судових рішень:
1. Якими частково задовольняють позов та зобов’язують відповідне управління Держгеокадастру повторно розглянути клопотання особи
2. Якими задовольняють позов повністю та зобов’язують відповідне управління Держгеокадастру надати особі дозвіл на розробку проекту землеустрою.
Чому є різниця в позиціях різних судів?
У випадках, коли суд зобов’язує відповідний орган просто повторно розглянути клопотання особи, при цьому не зобов’язуючи прийняти саме рішення на користь особи, суди вказують, що дії органу щодо розгляду заяв (клопотань) є дискреційними повноваженнями суб`єкта владних повноважень та втручання суду до управлінських функцій цього суб`єкта виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Однак суди зазначають, що при повторному розгляді забороняється відмова особі з тих самих підстав, адже в такому випадку це буде вважатися неналежним виконанням судового рішення. Приклади таких судових рішень:
Але є інші випадки, коли суди задовольняють позови в повному обсязі та зобов’язують саме надати дозвіл особі на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Наприклад, випадки, коли суд задовольнив позов та зобов’язав компетентний орган повторно розглянути клопотання особи. А вже при повторному розгляді було відмовлено особі, оскільки надано дозвіл іншій особі на розробку проекту землеустрою. Суд не визнав надання органом влади пріоритету на розробку проекту землеустрою іншій особі, оскільки надання такого дозволу не передбачає надання права власності на ділянку, а органом не наведено доказів про прийняття рішення про надання у власність цієї ділянки іншій особі.
В більшості випадків підставою для скасування відмови в наданні дозволу та зобов’язання судом надати дозвіл є неналежна підстава відмови. Оскільки законом передбачено вичерпний перелік для відмови (стаття 118 Земельного кодексу України), а тому відмова по іншим підставам сприймається судами критично. Наприклад, такі підстави як: надання дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі, недоцільність виведення з оренди земель, негативний вплив на поповнення бюджету та на розвиток громади, не сприймаються судом як належні та суперечать вимогам закону. А тому такі відмови скасовуються, а як наслідок суд застосовує зобов’язальні приписи до відповідних управлінь Держгеокадастру щодо надання особі дозволу на розробку проекту землеустрою.
Приклади таких судових рішень:
Окрім того, для забезпечення в подальшому виконання рішень, позивачі просять суд стягнути виконавчий збір за примусове виконання рішення.
Пропоную переглянути судовий спір, який пройшов всі інстанції в національній судовій системі та залишився в силі Рішення, яким зобов’язано Управління Держгеокадастру надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (судова справа № 320/5071/19). Підставою для відмови в даному випадку слугувало те, що земельна ділянка перебуває у фактичному користуванні у мешканців села, а також раніше вже було видано наказ, яким було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак суд дійшов до висновку, що сільська рада не може виходити за межі вичерпного переліку підстав для відмови, які визначені Земельним кодексом.
В результаті розгляду справи позов задоволено повністю та зобов’язано сільську раду надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Сільська рада в свою чергу оскаржила рішення та просила його скасувати. Але суд апеляційної інстанції, надавши повний и ґрунтовний аналіз кожному доводу та доказу, надав дуже розкриту позицію щодо дискреційних повноважень сільської ради, а також щодо юридичної складової саме способу захисту – зобов’язання прийняти рішення на користь позивача. Але з огляду на всі обставини справи апеляційний суд дійшов до висновку, що належним і ефективним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою. Тому апеляційний суд відмовив в задоволенні апеляційної скарги сільської ради та залишив в силі рішення суду першої інстанції.
Сільська рада подала касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду. Але, Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду відмовив у відкритті касаційного провадження у зв’язку з не доведенням сільською радою підстав неправомірності і незаконності рішень судів попередніх інстанцій.
Негативна судова практика
Не дивлячись на те, що у кожного громадянина є беззаперечне право на отримання земельних ділянок у власність на підставі безоплатної приватизації, судова практика містить суттєву кількість судових рішень, якими відмовлено в наданні дозволу на розробку проектів землеустрою.
Що переважно стає підставою для відмови в задоволенні позовів
Підставою для відмови може бути належність земельних ділянок до земель колективної власності акціонерно-пайового товариства закритого типу, а тому це повністю кореспондується з тим переліком підстав для відмови, що передбачені Земельним кодексом України. Але суд відмовляє особам в задоволенні позову лише у випадку, якщо такі обставини зазначені у вмотивованій відмові відповідного компетентного органу. Такої ж позиції притримується Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 в справі № 816/1618/17.
Також, судова практика містить випадки, коли особа звертається із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для отримання у власність земельної ділянки одного цільового призначення, а земельна ділянка має інше цільове призначення. В такому випадку суди перших та апеляційних інстанції визнають законною відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Однак є ще випадки недобросовісної поведінки з боку громадян, які бажають отримати земельні ділянки. А саме факти зловживання своїм правом, що полягає у повторному отриманні громадянами України земельних ділянок з одним і тим самим цільовим призначенням.
У зв’язку з тим, що досі в Україні не було технічної можливості перевіряти наявність отриманих громадянином земельних ділянок в порядку безоплатної приватизації по всій території України, дуже частими були випадки подвійного отримання земельних ділянок з тим самим призначенням, але в різних областях.
Такі дії осіб взагалі містять в собі склад кримінального правопорушення (шахрайство та незаконне заволодіння майном). Як наслідок, представники органів прокуратури звертаються в порядку цивільного судочинства звертатися до суду з позовом про визнання незаконними та скасування затвердження проекту землеустрою та надання земельних ділянок у власність.
Виходячи з існуючої судової практики, в разі, якщо земельні ділянки є вільними, не перебувають під законодавчими заборонами, то неправомірні відмови компетентних органів влади не є перешкодою для отримання в судовому порядку.
Марина Гаврилюк, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання «ЮНІМАЙНДС»
Підготовлено спеціально для Платформи ЛІГА:ЗАКОН