Дмитро Онученко
партнер, адвокат Адвокатського об’єднання “ЮНІМАЙНДС”
Ірина Плискань
юрист компанії Activitis
При притягненні водіїв до кримінальної відповідальності, суди повинні встановити: які саме правила дорожнього руху були порушені та в чому полягало порушення; чи наявні у потерпілих середні або тяжкі тілесні ушкодження, чи має місце смерть осіб; чи існує причинно-наслідковий зв`язок між порушеннями правил дорожнього руху та наслідками спричиненої ДТП.
Наявність цих обставин у сукупності і є підставою для притягнення водіїв до відповідальності.
Далі, судова практика відрізняється залежно від кожного конкретного випадку. У такій категорії справ для суддів важливе значення мають поведінка водія після ДТП, наявність у потерпілих претензій до обвинуваченого, відшкодування винуватцем ДТП матеріальної та моральної шкоди.
У 2020 році, за результатами перегляду вироків, Верховний Суд у складі Касаційного кримінального суду сформував такі правові позиції:
1. Постанова Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 490/10025/17: створення небезпеки учасником дорожнього руху не звільняє водія від обов’язку вжити заходів, необхідних для уникнення або зменшення такої небезпеки.
Вироком суду першої інстанції водія було засуджено до 9 років позбавлення волі та на 3 роки позбавлено права керувати транспортними засобами. Автомобіль засудженого, повертаючи ліворуч, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем «Mercedes». Тоді внаслідок ДТП загинув водій та три пасажири автомобіля «Mercedes» (ч. 3 ст. 286 КК України).
У касаційній скарзі сторона захисту просила скасувати вирок, вказуючи на те, що ДТП сталася саме з вини водія автомобіля «Mercedes», який їхав з перевищенням швидкості і створив небезпеку на дорозі. В обґрунтування посилалися на пункт 1.4 Правил дорожнього руху (кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила).
Суд касаційної інстанції відхилив такі доводи та зазначив, що причина, через яку створена небезпека для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій (засуджений) мав можливість її вчасно виявити.
Вказана позиція суду дає чітке розуміння того, що навіть якщо водій дотримується ПДР, він все одно повинен оцінити обстановку навколо та вчасно зреагувати на небезпеку, якщо така буде наявна в діях інших учасників дорожнього руху.
2. Постанова Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 623/1354/19:якщо стан алкогольного сп’яніння сам по собі не став причиною смерті потерпілої особи, а лише сприяв порушенню інших Правил дорожнього руху, то алкогольне сп’яніння не входить до об’єктивної сторони складу злочину і вважається обставиною, яка обтяжує покарання.
У даному випадку суд поділяє порушення Правил дорожнього руху на два типи:
1) порушення, які безпосередньо стали причиною смерті особи;
2) порушення, які могли лише сприяти виникненню таких наслідків.
Доводи касаційної скарги полягали у тому, що апеляційний суд безпідставно відніс стан алкогольного сп’яніння засудженого до обставин, які обтяжують покарання.
Проте, колегія суддів зазначила, що відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи саме порушення пункту 12.1 Правил дорожнього руху стало причиною ДТП та її наслідків (обов’язок водія враховувати стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним).
Тому, суд дійшов висновку, що порушення водієм транспортного засобу пункту 2.9 (а) ПДР (заборона керувати у стані алкогольного сп’яніння) лише деталізує, уточнює, конкретизує правопорушення, його суспільну небезпечність, стан суб`єкта злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, але жодним чином не впливає на кваліфікацію злочину.
Кримінальним кодексом встановлено, що, якщо якась обставина прямо передбачена в об’єктивній стороні відповідного злочину, то вона не може відноситися до обставини, що обтяжує покарання. Об’єктивною стороною статті 286 ККУ є порушення правил дорожнього руху, що включає і керування у стані алкогольного сп’яніння. Проте, суди відходять від такої законодавчої позиції, якщо встановлюють, що ДТП було спричинено іншим порушенням ПДР, а алкогольне сп’яніння лише цьому сприяло.
3. Постанова Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 362/167/19: обсяг моральної шкоди, завданої ДТП: 1,5 млн. грн. – дружині померлого, 1 млн. грн. та 500 тис. грн. – потерпілим внаслідок ДТП
Здається, що практика визначення розміру моральної шкоди ніколи не буде новою у своїх підходах, змінюватися буде лише сума залежно від часу прийняття рішення.
Універсальної формули для розрахунку розміру моральної шкоди не існує і суди, при визначенні її суми, застосовують не так положення закону, як принципи розумності, доцільності, виваженості та справедливості.
Щодо півтора мільйона гривень моральної шкоди, то до уваги було взято моральні переживання особи у зв’язку з втратою близької людини, необхідністю самостійно утримувати двох малолітніх дітей та порушення життєвих сімейних зв`язків, які неможливо поновити.
Якщо говорити про моральну шкоду потерпілим, то суд додатково врахував втрату здоров’я, перенесені медичні операції, загальний психологічний та емоційний стан.
Дана постанова Верховного суду наводиться як приклад, по-перше, можливості довести наявність моральної шкоди, по-друге, звернути увагу на актуальні об’єми такої шкоди.
4. Постанова Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 440/2156/18:при призначенні покарання за ч. 2 ст. 286 КК України та за наявності більше ніж двох обставин, які його пом’якшують, виправлення засудженого можливе без позбавлення волі, проте в умовах здійснення контролю за його поведінкою.
Найпоширеніша практика Верховного Суду – це пом’якшення засудженому покарання з урахуванням обставин, що його характеризують.
13 червня 2019 року водія було засуджено до позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки за те, що вона, виїжджаючи на головну дорогу з другорядної, не дала дорогу мотоциклу, який рухався по головній дорозі та мав перевагу в русі, внаслідок чого відбулося зіткнення вищевказаних транспортних засобів і водій мотоцикла загинув на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Суд касаційної інстанції відхилив доводи засудженої щодо недоведеності вини, проте вирок змінив та звільнив засуджену від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки.
Підставами для цього стали:
– Необережність злочину;
– Визнання вини;
– Щире каяття;
– Відсутність судимості у минулому;
– Позитивна характеристика з місця роботи;
– Наявність малолітньої дитини;
Актуальна судова практика свідчить про те, що захисники обвинувачених водіїв часто обирають подібну стратегію захисту: доводять, що справедливим покаранням для водія буде не більше 5 років позбавлення волі, а потім ініціюють питання про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Як правило, суди ухвалюють такі вироки за наявності обставин, які пом’якшують покарання, за відсутності попередніх судимостей, претензій від потерпілих та повного відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
5. Постанова Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 740/5033/15-к: схема ДТП є допустимим та належним доказом, не дивлячись на те, кримінальне провадження було порушено не одразу після її складення.
У касаційній скарзі обвинувачений просив скасувати вирок, оскільки схема ДТП є недопустимим доказом, тому що була складена до внесення відомостей до ЄРДР. Відповідно, протокол огляду місця події, висновок транспортно-трасологічної експертизи та висновок експертизи обставин та механізму ДТП також є недопустимими доказами, тому що ґрунтуються на даній схемі ДТП.
Проте, інспектор складав схему саме в рамках оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення, оскільки про наявність тілесних ушкоджень на час складання такої схеми ніхто із учасників ДТП не повідомляв.
Суд касаційної інстанції відхилив доводи скарги та вказав, що схема підписана без зауважень усіма учасниками пригоди. Схема ДТП підтверджує розміщення транспортних засобів безпосередньо після зіткнення. Під час судового розгляду сторони кримінального провадження про недостовірність відомостей, які в ній містяться, не вказували.
Визнання доказів недопустимими – прямий шлях до скасування вироку суду першої інстанції. Тому сторона захисту і намагається правомірно використовувати цей механізм. Проте, необхідно розуміти, що кримінальне процесуальне законодавство виписано за принципом «мовчазної згоди» – не було зауважень та заперечень під час складення та підписання того чи іншого документу – він буде допустимим та належним доказом.
Не дивлячись на те, що практиці суду касаційної інстанції приділяється найбільша увага, вважаємо, що у такій категорії справ вирішальними є саме рішення судів першої та апеляційної інстанції.
Справа в тому, що суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, або встановлювати обставини, що не були встановлені в попередніх рішеннях. Верховний Суд сам себе називає «суд права, а не факту».
Тому, якщо касаційні скарги і задовольняють, то стається це, як правило, через неправильну оцінку обставин справи суддями місцевих та апеляційних судів. Наприклад, у справі було чотири обставини, які пом’якшують покарання водія, а суд врахував лише дві. У цьому випадку, суд касаційної інстанції може змінити вирок та зменшити строк позбавлення волі.
Тобто, якщо судами попередніх інстанції було правильно застосовано закон, не порушено процесуальні норми та вірно надано оцінку обставинам, касаційні скарги задоволені не будуть.
Дмитро Онученко,
партнер, адвокат Адвокатського об’єднання «ЮНІМАЙНДС»
Ірина Плискань,
юрист компанії Activitis
Підготовлено спеціально для Платформи ЛІГА:ЗАКОН